![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Васильків – райцентр і одне з найбільших міст Київської області. Має давню історію, що сягає часів Володимира Великого, який заснував у 988 р. на річці Стугна на старих Змєівих валах прикордонну фортецю, яку назвав на честь свого імені у хрещенні – Василів. Свою сучасну назву Васильків отримав з легкої руки Юрія Долгорукого від імені сина князя — Василька Юрійовича, якому батько подарував його після захоплення Київського престолу. У 1157-му році місто переходить в удільне володіння Василька Юрійовича. Як і більшість давньоруських міст Васильків також було зруйновано навалами кочовиків і відродження міста припадає аж на XVI ст., коли ним став опікуватись Києво-Печерський монастир, адже саме у Василеві народився в 1009-му році засновник монастиря Феодосій Печерський. У XVIII ст. лаврський майстер Степан Ковнір будує тут собор Антонія і Феодосія.
У 1797-му році, після приєднання до Росії Правобережної Київщини, Васильків стає центром повіту, а доти входив до повіту Київського і був прикордонним з боку Російської імперії. У 1825 році місцеві військові частини відзначились участю в повстанні декабристів. В іншому ж Васильків був нічим не показним містечком зі статусом повітового центру і він значно поступався Білій Церкві, яка входила до складу Васильківського повіту, як за населенням так і забудовою. Навіть Шевченко, який бував тут ще за кріпацтва писав: «Настоящее состояние Василькова довольно ничтожно. В нем всего только два каменных дома, улицы не мощённые, множество неопрятных деревянных хижин оскорбляют взор путешественника.» Навіть проведення в 1870 р. залізниці в 7-ми кілометрах від міста не надто пожвавило ситуацію. В першому пості про Васильків зосередимо увагу саме на повітовій забудові.
З Києва дістатися центру Васильківського району можна маршрутками, які відправляються від станцій метро «Либідська» та «Виставковий центр», або ж електричкою до станції Васильків-І, що розташована в Калинівці, а звідти вже знов-таки маршруткою.
Вийшовши біля базару я піднявся по вулиці 1-го Травня до школи №7. Школа збудована за типовим проектом, інші зразки можна побачити тут.
Повернувшись до Володимирської вулиці, пройшов до вулиці Паризької Комуни, де знаходиться ось така церковка Адвентистів Сьомого Дня.
Знову повертаємось до Володимирської вулиці і бачимо величезний паровий вальцьовий млин Демочані, що складається з млина 1905-1907 рр. і елеватора, збудованого десь в 1960-х роках.
П'ятиповерховий елеватор, певно, виглядав справжнім хмарочосом на фоні одно-двоповерхової старої забудови Василькова початку ХХ ст.
Нині тут розміщується завод "Васильківхлібопродукт". Привертає увагу також будівля неясного віку, в якій розмістилися офіси і автошкола.
Одразу за млином знаходиться одна з найцікавіших пам'яток Василькова, в якій у різні часи знаходились синагога, вокзал і житловий будинок.
Дрібний неомавританський декор фасаду одразу вказує на те, що тут колись знаходилось юдейске молитовне приміщення.
Присутні й елементи модерну
В радянські часи синагогу закрили і переобладнали під вокзал станції Васильків-ІІ.
Колії проклали сюди у 1920-х роках якраз до млина. Цілком можливо, що існував проект будівництва залізниці вдовж Стугни, але він так і не був реалізований і станцію Васильків-ІІ довелося закрити, а вокзал-синагогу зробили житловим будинком.
Елеватор з боку колій.
Просуваючись у центр по Володимирській починають зустрічатися ось такі старовинні будинки, м'яко кажучи незугарні, як для повітового міста.
Прямо навпроти ось такий контраст: офіс-новобудова і розвалена столітня хата.
Навпроти - міський палац культури.
Найцікавішим елементом є мозаїка на фасаді, характерна для радянського мистецтва 1980-х років.
Сам палац очевидно зведений тоді ж. Фасад виглядає цілком сучасно.
Від палацу культури йду на південь по Соборній, яку перетинає залізниця. Знову видно станцію Васильків-ІІ з вокзалом-синагогою і елеватором. Судячи з цистерн на коліях, станція як вантажна ще використовується.
Одразу за залізницею водяна гладь річки Стугна. Мені, як людині, що звикла до Стугни як до маленької річки шириною в 3-5 метрів, бачити її загаченою було дуже незвично.
В часи князя Володимира Великого тут проходив південний оборонний рубіж Київської Русі. А з 1686 по 1793 роки це був кордон між Польщею і Московщиною.
На зворотному шляху біля молокозаводу помічено отакий металічний обеліск, присвячений загиблим працівникам заводу в роки Другої Світової і Афганської воєн.
Пам'ятник молодому Шевченку 1993 року. В радянські часи тут стояв Ілліч.
За Шевченком симпатична будівля школи мистецтв. Очевидно первісно тут розміщувався міський чи районний палац культури, або ж будинок піонерів.
Повітова забудова здебільшого представляє собою такі будинки.
Подекуди дуже обшарпані. Цікаво, невже вистачило грошей привести до ладу перший поверх, а другий хай собі розвалюється?
Виходимо на центральну площу міста. Зліва направо: пам'ятки декабристам, за ним будівля міськвиконкому, лівіше пожежня ,а під нею меморіал ВВВ, відділок поліції та школа №2.
Розглянемо кожен об'єкт детальніше:
Пам'ятник в честь повстання в 1825 р. Чернігівського полку під керівництвом декабристів С. Муравйова-Апостола і М. Бєстужева-Рюміна. Встановлений у 1976 р., арх. В. Гнєзділов, ск. М. Вронський.
Напівокругла будівля міськвиконкому на Соборній вулиці.
Меморіал на честь загиблих під час Другої Світової війни. 1975-1985 рік.
Пам'ятак епохи класицизму – штаб Чернігівського полку 1817 року, який і повстав у 1825 році. Нині тут відділок міліції.
Меморіальна дошка на будівлі штабу.
Одна з найсимпатичніших будівель повітового василькова – школа №2. Фасад з боку Соборної.
Фасад з боку вулиці Луначарського.
З південної сторони площі збереглося трохи старої повітової забудови кінця ХІХ ст. – початку ХХ ст.
Особливо цікавим є двоповерховий будинок у стилі модерн, в якому нині розмістилась стоматологічна поліклініка.
Поруч стоїть трохи менший будиночок із літнім кафе на першому поверсі.
Поряд одноповерховий будиночок кінця ХІХ ст., в якому нині знаходиться міськрайонне об'єднання адвокатів "Правозахист" та магазини.
В наступній частині йтиметься про храми Василькова.
У 1797-му році, після приєднання до Росії Правобережної Київщини, Васильків стає центром повіту, а доти входив до повіту Київського і був прикордонним з боку Російської імперії. У 1825 році місцеві військові частини відзначились участю в повстанні декабристів. В іншому ж Васильків був нічим не показним містечком зі статусом повітового центру і він значно поступався Білій Церкві, яка входила до складу Васильківського повіту, як за населенням так і забудовою. Навіть Шевченко, який бував тут ще за кріпацтва писав: «Настоящее состояние Василькова довольно ничтожно. В нем всего только два каменных дома, улицы не мощённые, множество неопрятных деревянных хижин оскорбляют взор путешественника.» Навіть проведення в 1870 р. залізниці в 7-ми кілометрах від міста не надто пожвавило ситуацію. В першому пості про Васильків зосередимо увагу саме на повітовій забудові.
З Києва дістатися центру Васильківського району можна маршрутками, які відправляються від станцій метро «Либідська» та «Виставковий центр», або ж електричкою до станції Васильків-І, що розташована в Калинівці, а звідти вже знов-таки маршруткою.
Вийшовши біля базару я піднявся по вулиці 1-го Травня до школи №7. Школа збудована за типовим проектом, інші зразки можна побачити тут.
Повернувшись до Володимирської вулиці, пройшов до вулиці Паризької Комуни, де знаходиться ось така церковка Адвентистів Сьомого Дня.
Знову повертаємось до Володимирської вулиці і бачимо величезний паровий вальцьовий млин Демочані, що складається з млина 1905-1907 рр. і елеватора, збудованого десь в 1960-х роках.
П'ятиповерховий елеватор, певно, виглядав справжнім хмарочосом на фоні одно-двоповерхової старої забудови Василькова початку ХХ ст.
Нині тут розміщується завод "Васильківхлібопродукт". Привертає увагу також будівля неясного віку, в якій розмістилися офіси і автошкола.
Одразу за млином знаходиться одна з найцікавіших пам'яток Василькова, в якій у різні часи знаходились синагога, вокзал і житловий будинок.
Дрібний неомавританський декор фасаду одразу вказує на те, що тут колись знаходилось юдейске молитовне приміщення.
Присутні й елементи модерну
В радянські часи синагогу закрили і переобладнали під вокзал станції Васильків-ІІ.
Колії проклали сюди у 1920-х роках якраз до млина. Цілком можливо, що існував проект будівництва залізниці вдовж Стугни, але він так і не був реалізований і станцію Васильків-ІІ довелося закрити, а вокзал-синагогу зробили житловим будинком.
Елеватор з боку колій.
Просуваючись у центр по Володимирській починають зустрічатися ось такі старовинні будинки, м'яко кажучи незугарні, як для повітового міста.
Прямо навпроти ось такий контраст: офіс-новобудова і розвалена столітня хата.
Навпроти - міський палац культури.
Найцікавішим елементом є мозаїка на фасаді, характерна для радянського мистецтва 1980-х років.
Сам палац очевидно зведений тоді ж. Фасад виглядає цілком сучасно.
Від палацу культури йду на південь по Соборній, яку перетинає залізниця. Знову видно станцію Васильків-ІІ з вокзалом-синагогою і елеватором. Судячи з цистерн на коліях, станція як вантажна ще використовується.
Одразу за залізницею водяна гладь річки Стугна. Мені, як людині, що звикла до Стугни як до маленької річки шириною в 3-5 метрів, бачити її загаченою було дуже незвично.
В часи князя Володимира Великого тут проходив південний оборонний рубіж Київської Русі. А з 1686 по 1793 роки це був кордон між Польщею і Московщиною.
На зворотному шляху біля молокозаводу помічено отакий металічний обеліск, присвячений загиблим працівникам заводу в роки Другої Світової і Афганської воєн.
Пам'ятник молодому Шевченку 1993 року. В радянські часи тут стояв Ілліч.
За Шевченком симпатична будівля школи мистецтв. Очевидно первісно тут розміщувався міський чи районний палац культури, або ж будинок піонерів.
Повітова забудова здебільшого представляє собою такі будинки.
Подекуди дуже обшарпані. Цікаво, невже вистачило грошей привести до ладу перший поверх, а другий хай собі розвалюється?
Виходимо на центральну площу міста. Зліва направо: пам'ятки декабристам, за ним будівля міськвиконкому, лівіше пожежня ,а під нею меморіал ВВВ, відділок поліції та школа №2.
Розглянемо кожен об'єкт детальніше:
Пам'ятник в честь повстання в 1825 р. Чернігівського полку під керівництвом декабристів С. Муравйова-Апостола і М. Бєстужева-Рюміна. Встановлений у 1976 р., арх. В. Гнєзділов, ск. М. Вронський.
Напівокругла будівля міськвиконкому на Соборній вулиці.
Меморіал на честь загиблих під час Другої Світової війни. 1975-1985 рік.
Пам'ятак епохи класицизму – штаб Чернігівського полку 1817 року, який і повстав у 1825 році. Нині тут відділок міліції.
Меморіальна дошка на будівлі штабу.
Одна з найсимпатичніших будівель повітового василькова – школа №2. Фасад з боку Соборної.
Фасад з боку вулиці Луначарського.
З південної сторони площі збереглося трохи старої повітової забудови кінця ХІХ ст. – початку ХХ ст.
Особливо цікавим є двоповерховий будинок у стилі модерн, в якому нині розмістилась стоматологічна поліклініка.
Поруч стоїть трохи менший будиночок із літнім кафе на першому поверсі.
Поряд одноповерховий будиночок кінця ХІХ ст., в якому нині знаходиться міськрайонне об'єднання адвокатів "Правозахист" та магазини.
В наступній частині йтиметься про храми Василькова.